Главная
Курс обмена валют


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


Нариси з історії села Водяне

Історія села Водяне – це історія моєї Батьківщини. В кожного із нас є маленька Батьківщина – це рідне село чи місто, в якому ми народилися, де знаходиться рідна домівка, де живуть або жили дорогі та найрідніші для нас люди – батьки, які дали нам життя, виростили нас і навчили любити світ та рідний край. Для моїх односельців такою батьківщиною є село Водяне, яке більшість із нас дуже любить. Тут живуть наші діти, онуки, друзі, родичі, тут пройшло життя старшого покоління та наших друзів.
Історія села дуже цікава. Торкаючись пожовклих сторінок архівних паперів, дізнаєшся дуже багато цікавого. На перший погляд здається, що 236 років – це багато, а насправді лише дев'яте покоління корінних жителів села зараз народжується. Кожні пращурі внесли свій вклад у розвиток та історію села. Саме про це я моя розповідь.

(Продовження.Початок в №14 за 6 квітня 2017 року)
Ті селяни, які розмістилися на приватних землях землевласників, під час чергової ревізії, були закріплені за поміщиками.
У 1792 році частина водянців переселилась на річку Токмак і прийняли участь у заснуванні поселення Токмак (ці відомості повідомив один зі стариків Полтавської губернії). Це повідомлення співпадає з припущенням, що коріння водянців тягнеться не лише до Водяної Балки, а навіть до самої Полтавської губернії. Крім того, є інформація, що частина поселенців прибула з Чорного лісу, де раніше переховувались від своїх поміщиків та царського уряду. Прибувши до слободи, вони брали собі прізвище Чорні. Тому й по сьогодні це прізвище досить поширене у селі.
В середині ХІХ ст. у Водяному налічувалось 515 дворів, проживало понад 3 тис. чоловік. Понад річкою було кілька вулиць, будинки будували з вальок або на сохах, ставили дерев'яні ставні, з лози плели тин, який потім обмазували глиною. Дах вкривався соломою або очеретом. У кількох заможних селян були вже вітряки – млини.
Переважна більшість населення у той час була безграмотна, медицина не була розвинена, тому люди страждали від таких поширених хвороб як: малярія, холера, віспа.
Новоприбулих у село об’єднувала православна віра, вони дружно у 1786 році побудували дерев'яний молитовний будинок в ім'я святого Миколая Чудотворця, а у 1792 році вже була освячена нова дерев'яна церква, яка на жаль у 1823 році згоріла. У 1825 році прихожани заклали новий дере-в'яний храм. 1836 року актив села Водяне, за дорученням громади, написав скаргу до єпархії на священика церкви Івана Соколова за постійні образи прихожан, що він їм наносив, називаючи віруючих селян скотами, п’яницями, розбійниками, виштовхував їх з церкви. Ця скарга розглядалась два роки і священик І.Соколов був переведений в інший приход.
З 40-х років ХІХ ст. в селі вже було церковно - парафіяльне училище, яке відвідувало 40 дітей заможних селян, а понад 800 дітей залишилось поза школою. У 1859 році відкрилось початкове однокласне училище Міністерства державного майна, перетворене пізніше на земську початкову школу.
До 1850 року селяни займались в основному скотарством, гончарним ремеслом, рибальством і гуманували. Так як на зерно великого попиту не було, то його сіяли, щоб прогодувати свою сім'ю та на фураж стільки, щоб вистачило до наступного врожаю. Скотарство було вигідне, бо був попит на худобу в сусідніх губерніях та й для себе селяни одержували не тільки продукти харчування, але й сировину для одягу та взуття. Цілий рік череди волів, корів та овець паслися в степу та плавнях.
З оновленням порту в Малій Знам'янці (Кам'янці) з'явився попит на зерно, й селяни активніше почали займатись хліборобством та садівництвом. Сіяли більше жита, згодом почали садити пшеницю, ячмінь, просо, льон, кукурудзу.
Село інтенсивно росло. Вже у 1884 році було 848 дворів де проживало 4846 душ (чоловіків - 2493 та жінок - 2353), у яких було 689 пар робочих волів, 394 пари коней, З'явилися ка-м'яні котки, жатки, віялки, молотарки. Займатись садівництвом було досить легко, посадив дерево в землю і воно саме росте, а через декілька років приносить плоди.
У 1884 році через Малознам'янську пристань водянці відправили 101 тисячу пудів пшениці, 272 тис. пудів жита, 140 тис. пудів ячменю.
Зросла чисельність ремісників. В селі було 7 кузниць, 2 бондарні, 2 чинбарні, 52 гончарні, 28 вітряних млинів, 2 олій-ниці, 5 шинків, Цей факт говорить про працелюбність та майстерність мешканців села. Ще тоді майновий стан селян не був однаковий. Хоч володіння землею було общинним, але були заможні і бідні селяни, тому були різні причини.
У 1872 році по державному наділу водянська громада одержала 16180 десятин землі. 95 сімей не мали тяглової сили і тому свій наділ здавали в оренду, а самі йшли в найми або на заробітки.
За переписом 1884 року 138 господарств мали землю лише по 5 десятин, 248 господарств засівали до 10 десятин, 301 господарство до 25 десятин, 64 господарства засівали до 50 десятин, а 7 господарств мали більше 50 десятин. Отже, 56 % всіх господарств були бідняцькими. Три чверті з них не мали ніякого сільськогосподарського реманенту, а третина – тяглової сили.
Село росло і в кінці ХІХ століття вже налічувалось 1362 двори, число населення – 9730 чоловік, з них чоловіків – 4950, жінок – 4780. Община мала 16,7 тис. десятин землі, селяни мали 900 голів коней, 1850 голів волів.
Наприкінці ХІХ ст. класове розшарування селян посилилося. Частина селян стала досить заможна і використовувала найману працю односельців в своїх господарствах. Звісно, з економічним посиленням своїх позицій, ці люди мали політичний та громадський вплив на бідноту і середняків, керували общиною, їх називали куркулями. Вони мали досить міцні господарства, худобу, сільськогосподарський реманент. Це викликало заздрощі у тих селян, які ледве зводили кінці з кінцями або з різних причин жили бідніше. Економічний гніт посилювався політичним безправ’ям бідноти. Все це викликало у них незадоволення.
З початком революції 1905-1907 рр. в повіті почалися заворушення селян. Були випадки підпалу господарств багатіїв (куркулів), в тому числі й вітряків.
Активну участь у селянських заворушеннях приймали селяни Водяного Покутній Н.М., Чорний А.В., Маляренко М.І., Ященко Д.М., брати Федір і Дем'ян Латиші, Петро і Сидір Живогляди, Трохим Концур, Яків Разнатовський та ін.
У 1905 році селяни Білозірки, Кам'ян-ки, Водяного брали участь у розгромі маєтків князя Михайла Романова та Судорма. Організатором селянських виступів у Водяному був уродженець с. Балки соціал-демократ, колишній студент В.С. Вовк. Він мав зв’язок з нікопольськими та катеринославськими соціал-демократами, привозив до Водяного листівки і розповсюджував їх серед селян. 20 липня 1905 року на ярмарковому майдані села відбувся мітинг, на якому з промовою виступив В.С. Вовк. Мітинг розігнала поліція, промовцеві вдалося втекти. Федора і Дем’яна Латишів поліція заарештувала, Сидір і Петро Живогляди виїхали з села у зв’язку з переслідуванням.
Відомо також, що один з жителів села Водяне, Денис Галактіонович Кір'яненко, приймав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Після поразки повстання він емігрував до Румунії і повернувся на батьківщину у 1916 році. Був заарештований і кинутий до севастопольської в’язниці, де перебував до Лютневої революції. У 1920 році переселився у новостворене село Нововодяне. У 1955 році на честь 50-річчя повстання на броненосці був нагороджений орденом Червоної Зірки, в честь нього у селі Нововодяне названа вулиця, ім. Д.Г. Кір'яненка.
Учасником повстання на крейсері «Очаков» був водянець І.П.Юрченко.
5 грудня на сходці села Водяного було зачитано царського маніфеста від 17 жовтня 1905 року. Селяни ухвалили постанову, в якій вимагали запровадити прямі, таємні і рівноправні вибори до Думи, скасувати привілеї для багатіїв, безплатно навчати в школах, перерозподілити землю, з урахуванням потреб бідняків, зменшити податки, узаконити збори і спілки. Особливо рішуче вимагали водянці звільнення політичних в'язнів і скасування воєнного становища. Більшість селян Водяного тут же вирішили вступити до Всеросійської селянської спілки і запропонували негайно звільнити членів правління цієї спілки, заарештованих за наказом московського градоначальника. Водянці попередили владу про те, що продовжуватимуть боротьбу до повного задоволення їх вимог.
4 червня 1906 року в рапорті № 103 пристава третього стану Кам'янської волості в повітову та губернську жандармерії доповідалось, що в селі Водяне проводиться революційна пропаганда, серед населення були розповсюджені листівки про те, що народу немає волі, і закликають селян до боротьби проти царського режиму.
11 липня 1906 року відбувся сход селян, де на черзі дня було винесене питання «Про нинішній стан вітчизни взагалі і селян безпосередньо». Суперечок було багато, кожний говорив як умів і після довгих дискусій сход постановив – рішення зборів відіслати в Думу. Цей документ скласти сільський писар відмовився, бо побоявся. Тоді збори доручили селянину Докієнко скласти і відіслати це рішення від імені общини. Але він також злякався керівництва і телеграму про це відіслав в редакцію газети «Правда божа» для друку.
Селяни дуже шкодували, що Дума не дізнається про постанову водянського сільського сходу.
З кожним роком село збільшувалось. У 1906 році відбувся черговий переділ общинної землі. Землю наділили тільки на чоловіків. З усієї кількості населення, 9678 чоловік, в цей рік чоловіків було 4840 душ. Всього землі було 16025 десятин. На чоловічу душу припало по 3,31 десятини, на жінок земля не ділилась, і ті сім'ї де були дівчата, опинились у скрутному становищі.
Община формувала порядок поділу землі. Якщо селяни виходили з общини, то їм наділялась орна і присадибна земля. Бездітна вдова користувалась землею чоловіка все життя або до наступного заміжжя.
20 липня 1906 року відбувся мітинг селян, оратори ознайомили селян з діяльністю державної Думи, з причинами її розгону. На мітинг прибула поліція і умовила селян розійтись, але тільки поліція відбула, народ повернувся і мітинг відбувся.
Революційна хвиля в с. Водяне не вщухала і в наступні роки. 16 грудня 1908 року на сільській сходці з промовою виступив місцевий житель Семен Силович Дорошенко. Він закликав селян не платити податки і вимагав від старости показати маніфест. Селяни підняли галас. Прибули стражники і розігнали сходку, а Дорошенка С.С. заарештували і передали суду Одеської судової палати.
Столипінська аграрна реформа 1906 року поглибила класове розшарування селян. З кожним роком зростала кількість сільського пролетаріату. Із 1481 двора, приписаного до сільської общини, 159 повністю здавали в оренду землю і наймитували не тільки в нашому селі а й у сусідніх. Десятки сімей розпродали свої наді-ли. У четвертої частини селян земельні наділи були не більше п’яти десятин. Проте частина селян розбагатіла. Вони скупили у бідноти 1215 десятин землі і 60% орендували. У степу з’явилося понад десяти хуторів.
Завдяки працелюбності селян виникла потреба нових земель, і тоді громада у 1907 році через Селянський банк придбала у кредит на 49 років у пані Герцевінци (прізвище по чоловіку; дочка великого землевласника Синельнікова) 6416,06 десятин землі за 1030900 рублів, але платили тільки до 1915 року, а потім відмовились. Ця земля знаходилась за 30 кілометрів від села. Спочатку цю землю громада здавала в оренду бажаючим. За архівними даними книги доходів, що знаходилась у волості, видно, що на купленій землі знаходились не лише орні землі, а й був великий фруктовий сад. Куплена земля була поділена між сотнями громади, які здавали її в оренду, а орендна плата йшла в касу громади. У зв’язку з тим, що до купленої землі добиратись було незручно, крім того, контролювати ситуацію, обробляти землю - не так просто, то у 1920 році за рішенням громади було виселено з 600 дворів молодих сімей на куплені землі. Так почало заселятись село Нововодяне, яке ще довго називали водянці Батько-бросівка.
У 1908 році на черевний тиф хворіло 300 чоловік, дифтерію – 211 чоловік, багато хто хворів на віспу. Медичне обслуговування було вкрай незадовільним. У Водяному знаходився один фельдшер і той приймав удома. Лікарня на 18 ліжок знаходилась в сусідньому селі Кам'янці і обслуговувала понад 22 тис. осіб.
Напередодні першої світової війни у Водяному поживало близько десяти тисяч чоловік. Більшість з них жило в тяжких побутових умовах. Тільки заможні селяни мали добротні будинки. Понад річкою Конкою тягнулися три криві вулиці, але вже були і інші вулиці, які розташовані зі сходу на захід. Селяни часто потерпали від неврожаїв, голоду, різних хвороб та епідемій.
В 1914 році почалась Перша світова війна. Більше половини працездатних чоловіків були мобілізовані на фронт, багато сімей залишились без годувальників. Війна лягла важким тягарем на плечі селян. Вся економіка країни була підпорядкована інтересам фронту. Різко зменшилось виробництво хліба та інших товарів першої необхідності. У 1915 роки незадоволення селян війною вилилось у стихійні виступи мобілізованих до армії, яким не видали грошей на харчі. Підтримані селянами вони організували заколот. Лютнева революція не виправдала сподівань селян Водяного. У квітні 1917 року в селі обрали волосну Раду, але більшість місць у ній належали заможнім селянам. Головою ради був обраний Микита Котелевець.

Василь Величко

(Далі буде)
Фото з сайту http://slavainua.livejournal.com/ та
http://www.bizslovo.org/